Георгіївська стрічка: історія та сучасне сприйняття в Україні

Георгіївська стрічка — це чорно-помаранчева тканина з трьома чорними та двома помаранчевими смугами, яка вперше офіційно з’явилася в Російській імперії 1769 року. Вона стала частиною ордена Святого Георгія — найвищої військової нагороди за хоробрість на полі бою. Тоді стрічка означала відвагу, вірність і готовність захищати імперію в найскладніших умовах.

З роками її значення неодноразово змінювалося. У XX столітті вона пов’язувалася з подіями Другої світової війни через схожі гвардійські символи. З 2005 року в Росії її масово поширювали як атрибут Дня Перемоги. В Україні після 2014 року георгіївська стрічка набула іншого забарвлення — її почали асоціювати з проросійським сепаратизмом та агресією. Сьогодні в нашій країні публічне використання цієї стрічки обмежене законом.

Розуміння цієї історії допомагає чіткіше бачити, як символи можуть перетворюватися залежно від контексту та політичних обставин. Георгіївська стрічка — яскравий приклад такої трансформації.

Заснування георгіївської стрічки в Російській імперії

Імператриця Катерина II запровадила орден Святого Георгія 26 листопада 1769 року під час російсько-турецької війни 1768–1774 років. Орден призначався для заохочення «вірності, хоробрості і розсудливості на благо Російської імперії». Стрічка стала його обов’язковим елементом — шовковою, з чергуванням чорного та жовтого (пізніше помаранчевого) кольорів.

Зовнішній вигляд чітко регламентували: три чорні смуги та дві помаранчеві, з вузькими помаранчевими краями. Ширина стрічки зазвичай становила близько 35 мм. Її носили в петлиці, на шиї або через плече залежно від ступеня нагороди. Орден супроводжувався білим хрестом або золотою зіркою з девізом «За службу і хоробрість».

Символіка кольорів має кілька тлумачень. Найпоширеніше — чорний колір означає дим або порох, а помаранчевий — полум’я. Інша версія пов’язує кольори з імперським гербом: чорний двоголовий орел на золотому тлі. Існує й легендарне пояснення, пов’язане зі святим Георгієм: чорний — тричі страта, золото — два воскресіння. Усі ці інтерпретації з’явилися пізніше, а в статуті 1769 року кольори просто описували без глибокого символізму.

Святий Георгій у християнській традиції — воїн-мученик і переможець дракона. В Україні його також шанують як Юрія Змієборця, проте саме чорно-помаранчева стрічка залишалася атрибутом російської імперської нагородної системи.

Георгіївська стрічка в XX столітті: від імперії до радянських нагород

Після 1917 року нова влада відмовилася від царських нагород. Стрічку не використовували в ранній радянській системі — вона вважалася символом старого режиму. Натомість її застосовували білогвардійці під час Громадянської війни для відзнак учасників походів.

У радянський період схожа чорно-помаранчева стрічка з’явилася пізніше. З 1943 року її почали використовувати в ордені Слави та на гвардійських знаках. Медаль «За перемогу над Німеччиною» також мала стрічку подібних кольорів. Проте офіційно її називали гвардійською, а не георгіївською. Багато дослідників вважають це частковою реставрацією імперських елементів під час війни.

Під час Другої світової війни стрічку іноді використовували й колабораціоністські формування, що воювали на боці нацистської Німеччини. Це ще один нюанс, який рідко згадують у сучасних російських наративах про «стрічку перемоги».

Відродження георгіївської стрічки в Росії з 2005 року

У 2005 році в Росії стартувала масштабна акція «Георгіївська стрічка». Її ініціаторами стали РІА «Новости» та студентські організації. Стрічки безкоштовно роздавали на вулицях, у машинах, на одязі та рюкзаках перед Днем Перемоги 9 травня. За кілька років розповсюдили десятки мільйонів стрічок.

Акція швидко стала частиною державної політики пам’яті. Стрічку почали називати «стрічка перемоги», хоча історично вона не була прямим символом саме Другої світової війни. У російській пропаганді її значення розширили: тепер вона нібито символізувала «три великі перемоги» або загальну гордість за минуле. Критики в Україні та за її межами називали це маніпуляцією історією та інструментом ідеологічного впливу.

З 2014 року, після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі, георгіївська стрічка стала візитівкою проросійських бойовиків. Її носили на формі, кріпили на техніку, використовували на прапорах самопроголошених республік. В Україні її почали називати «колорадською» — через схожість кольорів з колорадським жуком.

Георгіївська стрічка в Україні після 2014 року

В українському суспільстві ставлення до стрічки кардинально змінилося. Для багатьох вона перетворилася з історичного артефакту на маркер підтримки агресії проти нашої держави. На окупованих територіях та в зоні бойових дій 2014–2022 років стрічку активно використовували російські та проросійські сили.

Суспільна реакція була швидкою. Люди знімали стрічки з машин, публічно засуджували їхнє носіння, а активісти проводили інформаційні кампанії. Георгіївська стрічка стала одним із візуальних символів «русского мира» — ідеології, яка заперечувала українську державність.

У 2017 році Верховна Рада ухвалила закон, який заборонив публічне використання, демонстрацію та носіння георгіївської стрічки на території України.

З 15 червня 2017 року публічне використання, демонстрація чи носіння георгіївської стрічки в Україні карається штрафом від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предмета.

Закон передбачає винятки для оригінальних державних нагород або військових нагород, вручених до 1991 року. Це важливий нюанс, який дозволяє зберігати історичні артефакти без порушення заборони.

Законодавча заборона та позиція Європейського суду з прав людини

Заборона не була абсолютною і враховувала контекст збройного конфлікту. Українська влада аргументувала рішення тим, що стрічка стала символом держави-агресора та використовується для пропаганди.

У грудні 2024 року Європейський суд з прав людини у справі Борзих проти України визнав таку заборону виправданою та такою, що не порушує свободу вираження поглядів у контексті триваючої війни.

Суд зазначив, що значення стрічки суттєво змінилося після 2014 року. Обмеження є пропорційним і не виходить за межі розсуду держави в умовах збройного конфлікту. Позивач не зміг довести, що заборона завдала йому значної шкоди.

Станом на 2026 рік закон залишається чинним. Правоохоронні органи фіксують випадки порушення, особливо під час святкових дат або в прикордонних регіонах. Водночас українське суспільство виробило альтернативні символи пам’яті — червоний мак, синьо-жовті стрічки, власні військові нагороди.

Інформація узагальнена на основі історичних матеріалів Української Вікіпедії.

Георгіївська стрічка пройшла довгий шлях — від імперської нагороди за відвагу до інструменту сучасної пропаганди. В Україні її історія набула особливого звучання: тут вона стала нагадуванням про те, як символи можуть служити різним цілям залежно від того, в чиїх руках вони опиняються. Закон 2017 року та рішення Європейського суду фіксують цю нову реальність.

Сьогодні українці обирають інші способи вшанування пам’яті — ті, що не несуть навантаження чужої імперської спадщини та не асоціюються з поточною агресією. Це природний процес переосмислення історії в умовах, коли минуле активно використовують як зброю в сьогоденні. Георгіївська стрічка залишається частиною цього складного діалогу між історією та сучасністю.