Саркопенія це прогресивна втрата м’язової маси
Саркопенія — це прогресивне і генералізоване захворювання скелетних м’язів, яке характеризується прискореною втратою їхньої маси, сили та функції. Стан найчастіше пов’язаний із віком, але може виникати й раніше під впливом інших факторів. Він підвищує ризик падінь, переломів, втрати незалежності та передчасної смертності.
Термін походить від грецьких слів «sarx» (плоть) і «penia» (втрата). У 2016 році саркопенію офіційно визнали захворюванням і внесли до Міжнародної класифікації хвороб (код M62.84). За даними досліджень, поширеність у загальній популяції становить 5–10 %, а серед людей старше 60 років може досягати 10–27 % залежно від критеріїв оцінки.
В Україні частота саркопенії також зростає з віком: у жінок 50–59 років вона становить близько 4 %, а у віці 80–89 років перевищує 30 %. Раннє виявлення і правильне ведення дозволяють значно сповільнити прогресування і зберегти якість життя.
Визначення та сучасні критерії діагностики
Європейська робоча група з саркопенії в осіб похилого віку (EWGSOP2) у 2019 році оновила визначення. Головним критерієм стала низька м’язова сила. При її виявленні стан вважають імовірною саркопенією. Підтвердженням служить зменшення м’язової маси або погіршення її якості. Якщо додається зниження фізичної працездатності, діагностують тяжку форму.
Силу найчастіше вимірюють динамометром (сила стиснення кисті): для чоловіків порогове значення менше 27 кг, для жінок — менше 16 кг. М’язову масу оцінюють за допомогою двофотонної рентгенівської абсорбціометрії (DXA), біоімпедансного аналізу, комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії. Для фізичної працездатності використовують швидкість ходьби (≤ 0,8 м/с), тест «встань і йди» або короткий набір тестів фізичної продуктивності.
Скринінг починають з опитувальника SARC-F. Якщо сума балів становить 4 і більше, проводять подальші вимірювання. Такий підхід дозволяє виявити проблему ще до появи виражених обмежень.
Основні причини та механізми розвитку
Первинна саркопенія пов’язана безпосередньо зі старінням. Після 30–40 років м’язова маса починає зменшуватися приблизно на 3–8 % за десятиліття, а після 60–70 років темпи прискорюються. Знижується синтез білка, погіршується робота мітохондрій, зменшується кількість сателітних клітин, які відповідають за регенерацію м’язових волокон.
Вторинна саркопенія розвивається через малорухливий спосіб життя, недостатнє споживання білка, хронічні захворювання (цукровий діабет, хронічна серцева недостатність, хронічна обструктивна хвороба легень, онкологічні процеси), системне запалення, гормональні зміни (зниження тестостерону, естрогенів, гормону росту) та деякі лікарські засоби.
Важливу роль відіграє анаболічна резистентність — знижена відповідь м’язів на білок і фізичне навантаження. Хронічне низькоінтенсивне запалення з підвищенням рівня інтерлейкіну-6 і фактора некрозу пухлин-α посилює розпад білка. У поєднанні з ожирінням виникає саркопенічне ожиріння, яке має гірший прогноз, ніж кожен стан окремо.
Симптоми, що мають насторожити
Найпоширенішою ознакою є м’язова слабкість. Людина помічає, що важче підніматися сходами, відкривати банки, вставати з низького стільця. З’являється повільніша хода, погіршується рівновага, зростає кількість падінь. Зменшується витривалість, виникає відчуття швидкої втоми навіть при звичайних домашніх справах.
Візуально може бути помітне зменшення об’єму м’язів кінцівок. Іноді при збереженій або підвищеній масі тіла (через жирову тканину) м’язова слабкість маскується, тому вимірювання сили і складу тіла стають особливо важливими.
| Параметр | Порогові значення (EWGSOP2) | Метод оцінки |
|---|---|---|
| Сила кисті | Чоловіки < 27 кг, жінки < 16 кг | Динамометрія |
| М’язова маса (ASM/зріст²) | Чоловіки < 7,0 кг/м², жінки < 5,5 кг/м² | DXA або біоімпеданс |
| Швидкість ходьби | ≤ 0,8 м/с | Тест 4-метрової ходи |
Дані таблиці базуються на рекомендаціях Європейської робочої групи з саркопенії в осіб похилого віку.
Лікування та ефективні підходи
Основою терапії залишається силове (резистивне) тренування. Воно стимулює синтез м’язового білка, покращує нервово-м’язову координацію і збільшує силу навіть у людей старше 80 років. Рекомендують 2–3 заняття на тиждень із вправами на основні групи м’язів: присідання, жим ногами, тяги, жими лежачи або з гантелями. Навантаження поступово підвищують до 70–85 % від одноповторного максимуму.
Харчування має забезпечувати достатню кількість білка — не менше 1,2 г на кілограм маси тіла на добу, а в деяких випадках до 1,5–1,6 г/кг. Важливі джерела — м’ясо, риба, яйця, молочні продукти, бобові. Корисними є добавки з лейцином, β-гідрокси-β-метилбутиратом (HMB) і вітаміном D при його дефіциті.
Аеробні навантаження і вправи на рівновагу доповнюють програму, але самостійно не замінюють силовий компонент. У складних випадках застосовують мультимодальні підходи з фізіотерапією. Фармакологічні засоби (селективні модулятори андрогенових рецепторів, інгібітори міостатину) перебувають на стадії досліджень і поки не є стандартним лікуванням.
Профілактика на різних етапах життя
Найефективніша стратегія — підтримувати м’язову активність і достатнє білкове харчування протягом усього життя. Після 40–50 років варто свідомо включати силові тренування 2–3 рази на тиждень. Контроль хронічних захворювань, підтримання нормальної маси тіла і відмова від тривалої гіподинамії суттєво знижують ризик.
Для людей старшого віку корисні прості домашні вправи з еспандерами, власною вагою тіла або легкими гантелями. Регулярна оцінка сили кисті і швидкості ходи дозволяє вчасно помітити зміни. У медичних закладах України поступово впроваджують скринінг саркопенії в рамках геріатричної оцінки.
Саркопенія не є неминучим супутником старіння. При своєчасному виявленні і комплексному підході, що поєднує силові навантаження, адекватне харчування і контроль супутніх станів, можна значно уповільнити втрату м’язів і зберегти фізичну незалежність на довгі роки.
