Вертинський Олексій Сергійович — легенда Молодого театру

Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах. Сьогодні йому сімдесят, а за плечима — понад сорок років на сцені, сотні ролей і звання народного артиста України. Його шлях до вершин українського театру почався не з класичної драматичної студії, а з циркового та естрадного училища. Ця обставина стала справжнім подарунком для актора: пластика, точність жесту, внутрішня пружина, яка ніколи не розслабляється навіть у найспокійніші моменти.

Вертинський не просто грає — він проживає кожну роль так, ніби це останній раз. Його голос може бути м’яким і задушевним, а за мить — вибухнути сарказмом чи болем. Глядачі Молодого театру вже десятиліттями приходять на його вистави, щоб відчути цю особливу енергію, яка тримає зал у напрузі від першого до останнього слова.

Його внесок у сучасний український театр полягає не лише в кількості ролей, а в умінні поєднувати класичну школу з живою, сучасною емоцією, роблячи старі тексти болісно актуальними.

Суми, цирк і перші театральні кроки

Дитинство Олексія пройшло в Сумах. Уже в шкільні роки він потягнувся до сцени — спочатку в місцевому театрі імені Щепкіна, де поєднував навчання з роботою. Потім були Новосибірськ, Владивосток, київський «Метрополітен Хол». Кожне місто додавало новий досвід, нові враження, нові техніки роботи з глядачем.

1980 року Вертинський закінчив Московське естрадно-циркове училище імені Рум’янцева. Курс акторського факультету дав йому не просто диплом — він подарував унікальний інструментарій. Циркова пластика, робота з тілом, почуття ритму та простору стали його «секретною зброєю» в драматичному театрі. Багато хто з колег пізніше відзначав: у Вертинського навіть статична сцена виглядає динамічно, бо актор ніколи не стоїть просто так — він завжди «дихає» роллю.

Молодий театр: головна сцена життя

У Київському національному академічному Молодому театрі Олексій Сергійович працює вже багато років. Саме тут розкрився його талант характерного актора. Він не боїться складних, неоднозначних героїв — навпаки, саме такі ролі стають для нього справжнім полем для експериментів.

Режисери охоче запрошують його, бо знають: Вертинський ніколи не відмовляє в ролі. Навіть якщо це невеликий епізод, він віддається роботі повністю. «Мені справді дуже складно відмовити режисерові, який пропонує мені роль, до речі, якою б ця роль не була», — згадує актор. Ця професійна етика «старої закваски» робить його особливо цінним у колективі.

Ролі, які запам’ятовуються надовго

Серед найяскравіших робіт — Сганарель у «Дон Жуані» Мольєра, Полоній у шекспірівському «Гамлеті», Войницький у «Дяді Вані» Чехова. Кожна з цих ролей вимагає різної палітри: комедійної легкості, глибокої філософії, прихованого болю. Вертинський володіє всім цим однаково впевнено.

Особливе місце займає моновистава «Синій автомобіль». Десять років актор виходив на камерну сцену сам на сам зі глядачем, граючи письменника «А». Це була не просто вистава — це була інтимна сповідь про творчість, самотність і сенс життя. За цю роботу він отримав «Київську пектораль».

Інформація про ролі актора наведена за матеріалами офіційного сайту Молодого театру.

У «РЕхуВІлІЙЗОРі» — сучасній версії гоголівського «Ревізора» — Вертинський зіграв Хлєстакова. Його інтерпретація поєднувала легкість авантюриста з глибокою внутрішньою порожнечею. Актор сам жартував: «Усі думають: ”Офігєть, який актор”. А я думаю: ”Офігєть, який Гоголь”…». Циркове минуле допомогло передати метушливість і водночас трагізм персонажа.

Кіно та телебачення: характерний актор широкого діапазону

У кіно Вертинський найчастіше з’являється в яскравих епізодичних ролях, які запам’ятовуються надовго. У серіалі «Слуга народу» він зіграв одразу два образи — Сергія Сюсельдорфа та Людовіка XVI. Сатиричний, трохи гротескний тон ідеально пасував його манері.

У «Свінгерах» та «Свінгерах 2» актор створив образ естета-продюсера Едуарда — людини, яка живе за власними правилами краси та стилю. У «DZIDZIO Контрабас» — Кіготь, колоритний персонаж з underworld. Кожна поява на екрані — це міні-вистава, навіть якщо триває лише кілька хвилин.

Багато років Олексій Сергійович вів на телеканалі «Україна» шоу «На 10 років молодші». Тут його харизма та вміння спілкуватися з людьми проявили себе з іншого боку — теплого, іронічного ведучого, який вміє підтримати та пожартувати.

Нагороди та визнання

Олексій Вертинський — не просто актор, а людина, чиї заслуги офіційно визнані державою та театральною спільнотою. 2015 року він отримав звання народного артиста України. 2021-го — орден «За заслуги» III ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури.

Друга згадка джерела: нагороди та звання підтверджені даними Української Вікіпедії.

Особисте життя: сцена і дзеркало реальності

За лаштунками Олексій Сергійович — людина, яка вміє бути чесною навіть із самою собою. Нещодавно в інтерв’ю актор вперше розповів про сина Антона, з яким не спілкувався майже сорок років. Він зізнався у жалю за втраченим часом і спробував пояснити обставини, що склалися ще на початку 1980-х. Ця відвертість показала не слабкість, а справжню людську глибину людини, яка все життя віддавала себе сцені.

Вертинський має доньку Ксенію. Син підтримує з нею зв’язок. Актор не приховує: ситуація болісна, але він готовий до діалогу, якщо син сам зробить крок назустріч. Така чесність рідкісна в публічному просторі і робить образ артиста ще більш об’ємним.

70 років: енергія, яка не згасає

У січні 2026 року Олексій Сергійович відзначив 70-річчя. Колеги з Молодого театру привітали його тепло і щиро. Сьогодні актор продовжує грати в репертуарі: Гарпагон у «Скупому», Олександр Амількар у «Потрібні брехуни!», а також періодично повертається до улюбленого «Синього автомобіля».

Коли ви бачите Вертинського на сцені, розумієте: вік тут ні при чому. Є люди, для яких сцена — це кисень, і він саме такий.

Його циркове минуле досі працює: пластика, відчуття партнера, вміння тримати паузу — усе це робить кожну його появу подією. Навіть у 70 років актор експериментує, шукає нові грані і не боїться бути вразливим.

Український театр сьогодні переживає непростий час. Нові формати, нові теми, нові актори. Але є імена, які стають опорою, точкою відліку. Олексій Сергійович Вертинський — одне з таких імен. Його вистави — це можливість не просто провести вечір, а доторкнутися до живого мистецтва, де кожна емоція справжня, а кожне слово має вагу.

Якщо ви ще не бачили його на сцені Молодого театру — обов’язково сходіть. «Скупий», «Кролик Гарві» чи «Потрібні брехуни!» — будь-яка з цих вистав покаже вам актора, який не просто грає, а проживає життя на очах у залу. І це відчуття варте того, щоб прийти.