Державін Михайло Михайлович: біографія актора, який зробив сміх частиною епохи

У Москві 15 червня 1936 року народився Михайло Державін — актор, чиє ім’я назавжди пов’язане з теплим, іскрометним гумором і відданістю сцені. Він виріс у театральній родині, де батько грав у Театрі Вахтангова, а атмосфера мистецтва оточувала з перших років. Дитинство, позначене війною та евакуацією, сформувало в ньому здатність знаходити світло навіть у складні часи.

Державін Михайло Михайлович прожив 81 рік і залишив по собі десятки ролей у театрі та кіно, понад 140 випусків легендарної телепередачі та приклад служіння мистецтву впродовж півстоліття. Його голос, посмішка та природна чарівність стали для мільйонів глядачів символом радянської епохи, коли гумор допомагав долати труднощі. Сьогодні, у 2026 році, коли минає 90 років з дня його народження, його роботи продовжують дивувати нове покоління.

Півстоліття на одній сцені — в Московському академічному театрі сатири — це рідкісний приклад вірності професії, де кожен сезон приносив нові образи, а зал завжди зустрічав актора щирими оплесками.

Дитинство серед театральних підмостків

Батько Михайла, народний артист РРФСР Михайло Степанович Державін (справжнє прізвище Захаров), був одним із провідних акторів Театру імені Вахтангова. Мати, Іраїда Іванівна, також пов’язана з театром. У родині росли три дитини: Михайло, старша сестра Ганна та молодша Тетяна. Дім стояв поряд з Театральним училищем імені Щукіна, тож імпровізовані вистави стали звичайною справою.

Коли почалася війна, театр евакуювали до Омська. П’ятирічний Миша відвідував вистави батька та вивчив напам’ять монолог Кутузова. Він читав його перед пораненими в госпіталі — перший публічний виступ майбутнього актора. Цей досвід навчив його: сцена може дарувати надію, коли все навколо руйнується. Театр став для нього не просто професією, а способом жити і допомагати іншим.

Шлях до професії: училище Щукіна та перші ролі

У 1954 році Михайло вступив до Театрального училища імені Бориса Щукіна. Вже на другому курсі дебютував у кіно — у фільмі «Вони були першими» 1956 року. Закінчив училище в 1959-му і одразу отримав запрошення до Московського театру імені Ленінського комсомолу. Там він пропрацював до 1967 року, потім недовго — у Театрі на Малій Бронній, а з 1968-го і до кінця життя — у Театрі сатири.

Ще зі шкільних років він товаришував з Олександром Ширвіндтом. Їхня дружба тривала десятиліттями і переросла в творчий дует. Разом вони вели «Ранкову пошту» в 1980-ті та «Хочу знати» з 2013 року. Ширвіндт часто згадував, що Державін умів бути одночасно і партнером, і дзеркалом — підхоплював ідею й робив її яскравішою.

Півстоліття в Театрі сатири: образи, які запам’ятовуються

З 1967–1968 років Державін служив у Московському академічному театрі сатири. За ці роки він зіграв понад п’ятдесят ролей. Серед найяскравіших — Марсіаль у «Інтервенції» Льва Славіна, Марич у «Останньому параді» Олександра Штейна (де звучали пісні Володимира Висоцького), Бобчинський у «Ревізорі» Гоголя, Скалозуб у «Лиху з розуму» Грибоєдова, Ведмідь у «Звичайному диві» Шварца.

Його акторська манера вирізнялася точністю, внутрішньою теплотою та вмінням навіть у невеликій ролі створити повноцінний характер. Критики відзначали, що Державін ніколи не перегравав — він просто жив на сцені. Театр сатири став для нього справжнім домом, де він зустрічав і проводжав десятиліття.

Театр сатири та Державін — це історія про те, як один актор може стати обличчям цілої трупи впродовж п’яти десятиліть, зберігаючи свіжість і цікавість до кожної нової ролі.

«Кабачок «13 стільців»»: пан Ведучий, який об’єднував країну

Найбільшу всенародну славу Михайлу Державіну принесла роль пана Ведучого в естрадно-гумористичній передачі «Кабачок «13 стільців»». Програма виходила з 1967 по 1980 рік — понад 13 років і 140 випусків. Формат був унікальним для радянського телебачення: стилізований під польську кав’ярню з інтермедіями, піснями, жартами та сатиричними номерами.

Державін в елегантному костюмі, з чарівною посмішкою та легким акцентом вів програму так, ніби запрошував глядачів у гості. Він умів бути іронічним і добрим одночасно, створюючи атмосферу теплого свята. Передача збирала мільйони сімей біля екранів по всьому Радянському Союзу, включно з Україною. Багато хто досі пам’ятає її як частину дитинства та юності.

Разом із Ширвіндтом Державін створив дует, який став еталоном партнерства на естраді. Їхні спільні appearances в інших програмах лише підкреслювали цю хімію — два різних temperamenti, які ідеально доповнювали один одного.

Кіноролі та зв’язок з українською тематикою

У кіно Державін знявся приблизно в 30 стрічках. Одна з найвідоміших — «Троє в човні, не рахуючи собаки» 1979 року, де він грав разом з Андрієм Мироновим та Олександром Ширвіндтом. Комедія за Джеромом К. Джеромом досі залишається улюбленою для багатьох поколінь.

Серед інших робіт — «Моя морячка», «Чокнуті», «Наречений з Маямі», «Старі шкапи». Цікаво, що актор мав ролі й у стрічках з українським контекстом або тематикою: «Лушка» (1964, роль Кирила), «Сон» (1964, роль Брюллова), «На Київському напрямку» (1967, начальник штабу фронту) та «Ефект Ромашкіна» (1973). Ці роботи нагадують, що в радянські часи культурний простір був спільним, а актори з Москви часто знімалися в проєктах, пов’язаних з українською історією та реаліями.

• «Троє в човні, не рахуючи собаки» (1979) — класична комедія про дружбу та пригоди.
• «На Київському напрямку» (1967) — воєнна драма про оборону столиці України.
• «Моя морячка» (1990) — легка комедія з елементами мелодрами.

Кожна з цих ролей розкривала іншу грань таланту Державіна: від легкого гумору до драматичних ноток. Він ніколи не боявся бути різним — і саме це робило його цікавим для режисерів і близьким для глядачів.

Особисте життя: три шлюби та книга про везіння

Михайло Державін був одружений тричі. Перший шлюб — з актрисою Катериною Райкіною, дочкою Аркадія Райкіна — тривав недовго, з 1958 по 1960 рік. Другий — з Ніною Будьонною, донькою маршала Семена Будьонного, журналісткою. У цьому шлюбі 1963 року народилася донька Марія, яка пізніше подарувала актору онуків Петра та Павла. Шлюб тривав 16 років.

З 1980 року і до кінця життя Державін був одружений з естрадною співачкою Роксану Бабаян, народною артисткою Росії. Їхній союз виявився найдовшим і найгармонійнішим. Роксана Бабаян не лише підтримувала чоловіка, а й сама була яскравою творчою особистістю. У 2017 році актор видав книгу спогадів «Я везучий. Згадую, посміхаюся, трохи сумую». Назва точно відображає його ставлення до життя — він вважав себе щасливою людиною, якій пощастило з професією, друзями та родиною.

У житті Михайла Державіна творчість і особисте щастя завжди йшли пліч-о-пліч — три шлюби, донька, онуки та десятиліття на сцені склалися в цілісну, наповнену сенсом історію.

Нагороди та визнання майстра

Інформація про нагороди базується на матеріалах 24tv.ua. Крім офіційних відзнак, Державін отримав театральну премію «Кришталева Турандот» у 2007 році «за багаторічне й доблесне служіння театру».

Останні роки та спадщина, що живе

У 2010-х роках здоров’я актора погіршилося. 10 січня 2018 року Михайло Державін помер у госпіталі в Одинцово після тривалої хвороби. Йому було 81 рік. Вдову Роксану Бабаян та колег по театру вразила ця втрата. Поховали актора на Новодівичому кладовищі в Москві.

Спадщина Державіна — це не лише записи програм і фільмів. Це стиль гумору, який не принижує, а зігріває. У часи, коли сатира часто ставала жорсткою, він зберігав людяність і доброту. Його роботи досі показують на телебаченні, а в 2026 році, до 90-річчя, підготували ретроспективні покази. Нові покоління відкривають для себе «Кабачок «13 стільців»» і розуміють, чому їхні бабусі та дідусі так любили цього актора.

Державін Михайло Михайлович довів: справжній талант — це не тільки майстерність, а й уміння залишатися собою впродовж десятиліть. Його посмішка, голос і відданість сцені назавжди залишилися в культурній пам’яті. Для тих, хто пам’ятає радянське телебачення, він — частина дитинства. Для нових глядачів — відкриття теплого, щирого мистецтва, яке не старіє.